Зараз вона працює в США, тренує дітей і ділиться досвідом не лише як спортсменка, а й як педагог і ментор. Ми поговорили з Юлією про філософію тенісу, ментальні виклики цього спорту, а також про українських тенісистів за кордоном.
— Юліє, як би ви описали теніс людині, яка ніколи не тримала ракетку?
Теніс — це не просто удари по м’ячу. Це про мислення, витримку, аналіз, стратегію, гнучкість. Це гра, в якій ти водночас і спортсмен, і психолог, і тактик. Вона вчить відповідальності: на корті ти сам, і жоден тренер не прийде замість тебе вирішувати проблеми під час гри.
— Якими якостями, на вашу думку, має володіти хороший тенісист?
Найперше — емоційна стабільність і самосвідомість. Можна мати потужну подачу й ідеальний форхенд, але якщо спортсмен не вміє переживати поразки — довго він не протримається. Далі — послідовність, працездатність і вміння адаптуватися. Теніс — це марафон, а не спринт.
— Ви зараз тренуєте дітей у США. Наскільки відрізняється підхід до тенісу там і в Україні?
Дуже сильно. В Україні, особливо раніше, все часто зводилось до результату. Виграй. Переможи. Не зганьби. У США більше уваги до процесу: чи отримуєш ти задоволення, чи розвиваєшся, чи вмієш програвати з гідністю. Це зовсім інший підхід — менш токсичний, більш конструктивний.
— Як почуваються українські тенісисти, які через війну опинились за кордоном?
Це складно. Вони стикаються з мовним бар’єром, іншим стилем гри, культурними відмінностями. Багато хто буквально будував усе з нуля. Але водночас це дало поштовх: українці показують неймовірну витримку й наполегливість, і за кордоном це цінують.
— Які українські гравці, на вашу думку, сьогодні формують обличчя нашого тенісу?
Безперечно, це Еліна Світоліна, яка не лише грає на високому рівні, але й говорить про війну, підтримує країну. Також молоді тенісисти, як-от Марта Костюк чи Дар’я Снігур, які проявляють характер на міжнародних аренах. І в юнацькому тенісі є нові імена, які ще здивують світ.
— Яка роль тренера у тенісі сьогодні?
Тренер — це не лише про техніку. Це ментор, психолог, друг, іноді — “дзеркало” для гравця. Я вчу дітей, як не лише правильно тримати ракетку, а як долати власні страхи, працювати з програшами, концентруватись. Теніс — це про зрілість.
— Що вас найбільше надихає у тренерстві?
Момент, коли дитина раптом “перемикається”. Коли в неї виходить щось, що ще тиждень тому здавалося неможливим. Або коли вона виграє не тому, що сильніша фізично, а тому що не зламалась емоційно. Це — справжня перемога.
— Що б ви порадили батькам, які хочуть, щоб їхня дитина займалася тенісом?
Не женіться за результатами. Не міряйте любов до спорту кількістю кубків. Дозвольте дитині грати, пробувати, падати, вставати. І обирайте тренера не за титулами, а за людяністю.
Юлія Слободянюк — не лише приклад сильної спортсменки, а й голос нової філософії тенісу. Її досвід — це міст між українською школою спорту й міжнародною практикою. І ця синергія — саме те, що сьогодні потрібно новому поколінню гравців.
